• вул. Керченська 5, м. Київ
  • +38 (044) 242-23-29
  • stoptb@ukr.net
    • 04 ЖОВ 17
    СПОГАДИ МИНУЛОГО

    СПОГАДИ МИНУЛОГО

    …Життя кожного із нас різноманітне і в кожного своє – сповнене теплом, радістю, повсякденням та мріями. І всі люди хочуть, щоб так і було, адже наше життя прекрасне.

    Ми завжди прагнемо досягти вершин: твердо та високо тримати цю планку, але в цій життєвій метушні ми всі забуваємо, що поряд з нами завжди знаходяться якісь негаразди, особливо хвороби, які перекреслюють все це прекрасне та неосяжне. Хочеться сказати, що в цей скрутний для всіх час, ми часто забуваємо про своє здоров’я та нажаль згадуємо тільки тоді, коли його втрачаємо.

    Адже, здоров’я – це найцінніший скарб природи подарований людству.

    Хочу трішки розповісти свою невелику історію мого життя, яка змусила мене дивитися на речі та на все, що мене оточує, зовсім по іншому. Я, як і більшість моїх однолітків, зростав у сім’ї сповненої турботою та ласкою. Дитинство та юні роки промайнули дуже швидко, не помічаючи, що вже опинився на межі дорослого життя. Після закінчення школи я, як і мій батько пішов навчатися на медика. Це були самі найкращі студентські роки. Після закінчення університету почав працювати лікарем, одружився – виховую маленьку донечку. І тут я зрозумів, що в мене вже почалося доросле життя, в якому я тепер відповідальний не тільки за себе, а й за своїх рідних та близьких та маю обов’язок піклуватися про них.

    Все було чудово та прекрасно: я сповнений радістю, любов’ю, людина із великими мріями на майбутнє. Але все це для мене,тоді вважалося,закінчилося, коли я захворів на туберкульоз. Все почалося з того, що погіршився загальний стан, з’явилася слабкість, почав непомітно втрачати вагу, з’явився кашель та підвищена температура тіла. Дуже сильно не приділяв цьому уваги та значення, бо працював кожен день, натомлювався та не мав належного відпочинку. Прогресування поганого самопочуття змусило мене звернутися лікаря-терапевта. Пройшов рентген – встановили Д s: пневмонія, почав лікуватися стаціонарно. З прийомом антибіотиків всі ознаки відступили, стало легше і мене виписали з відділення, я повернувся до роботи та звичного життя. Це було в січні 2014 року. Час ішов і непомітно вище згадані симптоми з’явилися знову вже у кінці серпня початку вересня 2014 року. Після проходження обстеження вже було встановлено діагноз—туберкульоз. Після цього вердикту, я не міг ні говорити, ні думати про щось, це було як грім серед ясного неба. Від самої думки, що в тебе туберкульоз ставало нестерпно страшно та пересихало в роті від жару. Дуже страшно, як за себе так і за свою сім’ю, переживаючи, щоб у них все було добре. Як медик я розумів, що це серйозна хвороба і дуже боявся та навіть гадки не мав, як це сказати своїм рідним, і як це вони сприймуть – таку новину. Але все-таки звісно наважився. Звичайно від цих слів це був великий удар для моїх рідних. Моя дружина теж медик і до цього віднеслася з розумінням та витримкою, бо всі ми розуміли, що настають довгі дні, місяці лікування і бачити одне одного ми зможемо тільки після курсу хіміотерапії.

    Почалися пекельні муки довготривалих днів мого лікування. Почалася боротьба за життя! Попавши до диспансеру, кожен проживає з думками – ти вже втрачена людина, нікому не потрібний та вже ніколи не повернешся додому здоровий і тебе всі залишать та кинуть бо ти – “туберкульозник!” і залишишся тут назавжди. На фоні такого панічного страху зі мною відбувалося теж саме.

    Лікувати дану хворобу потрібно довго та систематично без переривання лікування. Прийом протитуберкульозних препаратів почав з моменту виявлення хвороби. Враховуючи, що ці препарати токсичні і їх переносимість у кожного своя, мене супроводжували – погіршення самопочуття, блювання та нудота, головний біль, ломота в усьому тілі, зниження зорових, слухових та смакових відчуттів. Від таких симптомів бажання приймати ліки та лікуватися далі відпадало саме по собі. Мене брала паніка та страх. І як мені не було на той час погано, я поставив собі ціль – йти до перемоги! І за всяку ціну повернутися додому здоровий, бо там мене чекають рідні та маленька донечка. І що я повинен вилікуватися і повернутися до суспільства. Хочу сказати, що за 2 роки лікування, я та моя сім’я пережили масу розчарувань та сподівань. Були такі моменти, що жити просто не хочеться і нічого тобі не миле. Ввесь час звертаюся з молитвами про здоров’я до БОГА та періодично ходжу до церкви.

    Хочу сказати, що кожен день поряд зі мною в моїй душі та думках була присутня моя дружина, яка приділяла мені масу уваги та всіляко допомагала мені у моєму видужанні. Вона мене весь час підтримувала і підтримує на сьогодні. І повірте, це дуже важливо ! В подібних випадках це вкрай необхідна допомога та підтримка рідних, близьких, адже це сприяє скорішому видужанню. І ви зігріваєте своїм піклуванням та турботою свою рідну людину, яку ви цінуєте, любите та поважаєте.

    Коли промайнули довготривалі дні лікування і я вилікувався, просто не зміг зразу повірити в те, що я переміг і я зміг. Вірити в себе, вірити в БОГА потрібно завжди.

    На сьогодні я повернувся до своєї роботи, сім’ї, живу звичним життям, але назавжди в моєму серці залишаться спогади…

    І на кінець, хочу побажати всім міцного здоров’я та наснаги, мати витримку та впевненість в тому, що ми віримо в себе.

    Запам’ятайте! Туберкульоз – це не вирок! Туберкульоз – виліковний! Наше здоров’я – це невід’ємний скарб, за який варто боротися!!!!

    З повагою, С.Г. Дригус