• вул. Керченська 5, м. Київ
  • +38 (044) 242-23-29
  • stoptb@ukr.net
    • 19 ГРУ 18
    Туберкульоз: від пацієнта до лікаря-фтизіатра

    Туберкульоз: від пацієнта до лікаря-фтизіатра

    Добрий день! Мене звати Ярослава. Дякую за надану можливість розказати свою історію знайомства з туберкульозом.

    Коли я вчилась на третьому курсі університету, у мене виявили туберкульоз. Виявили під час профілактичного огляду. На той момент я мала деякі скарги, але відтерміновувала обстеження, тому що так мені порадили. А саме порадили почекати, коли кашель зникне, бо це наслідки ГРВІ, на яку я перехворіла пару тижнів перед тим, а потім зробити «флюшку», бо ще придеруться до результату обстеження. Так мені казали медпрацівники у лікарні, в якій я працювала молодшою медсестрою під час навчання. Дивна порада, тим більше від медичних працівників, у тому числі і лікарів, які б мали наполягти на негайному обстеженню, враховуючи мій анамнез. Як виявилось, дійсно ж причепились!

    Під час флюорографічного обстеження виявили вогнищеві зміни у легені, аналіз мокротиння на кислотостійкі бактерії виявився негативним, тому я була пролікована спочатку з приводу пневмонії, без ефекту, потім направлена в протитуберкульозний диспансер для підтвердження діагнозу. На цьому етапі моя сімейна лікарка, яка лікувала мене з приводу пневмонії, після підтвердження діагнозу туберкульоз, мала клопіт на роботі через мене. Так склалося, що моя сімейна лікарка ще й моя подруга, тому я знаю це напевно з першоджерела.

    Незважаючи на те, що сімейний лікар у даному випадку діяв згідно алгоритму діагностики туберкульозу на первинній ланці, її «розбирали» на медичній раді з приводу пропущеного випадку туберкульозу. Це також видається дивним. Хочеться вірити, що така необачність і необізнаність щодо базових питань діагностики туберкульозу, вже лишились у минулому.

    Лікування моє проходило у стінах протитуберкульозного диспансеру впродовж двох місяців. Перебуваючи такий довгий час у лікарні, відчувалась якась нібито ізоляція від зовнішнього світу, маєш постійно знаходитись у лікарні, у сірій палаті разом із ще чотирма хворими, без родини, друзів, навчання, роботи, і взагалі нормальних побутових умов існування. Але чому? У моєму випадку була діагностована вогнищева форма, без деструкції та бактеріовиділення.

    Сьогодні ми знаємо, що хворий навіть із бактеріовиділенням може лікуватись поза стаціонаром – амбулаторно! Адже за два тижні регулярного прийому протитуберкульозних препаратів, відбувається конверсія мокротиння. Крім того, тривале перебування у лікарні сприяє спілкуванню з іншими хворими, з різними формами захворювання, різним ступенем бактеріовиділення, профілем резистентності. Проте, у той час я не дуже страждала, почувалася добре. Відверто кажучи, я відчувала себе нібито у піонерському таборі! У мене з’явилися подруги (з бактеріовиділенням), я ходила до них «у гості» в палату, де ми знаходились, спілкуючись,  впродовж багатьох годин щодня. Звісно, я не знала, що кожен третій хворий із мультирезистентним туберкульозом набув стійкості у лікарні або закладі  пенітенціарної системи. При регулярному прийому ліків навіть хворий з МРТБ не становить небезпеки для оточуючих. Немає сенсу ані з боку дотримання заходів інфекційного контролю, ані з боку якості життя хворого запирати його у лікарню, яка ще й сама не відповідає стандартам інфекційного контролю.

    На ЛКК у міській лікарні при оформленні академічної відпустки знов зіткнулась з необізнаністю лікарів загальної мережі стосовно туберкульозу, які радили переглянути вибір професії, тобто взагалі змінити ВНЗ. До теперішнього часу поширена думка, у тому числі і серед медичних працівників, що туберкульоз – це вирок. Немає розуміння перебігу інфекційного процесу при туберкульозі, шляхів зараження, можливостей протитуберкульозної терапії, тощо.

    Стосовно протитуберкульозних засобів: усі знають, що лікування токсичне та пов’язане з виникненням побічних реакцій, що лікарі мають надавати достовірну інформацію з приводу цього, аби своєчасно коригувати такі реакції та запобігати відриву від лікування через їх виникнення. У моєму випадку, коли виникла побічна реакція, лікар іншої спеціальності, не фтизіатр, до якого самостійно звернулась із проблемою, роз’яснив, що це саме побічна реакція на протитуберкульозні ліки і що лікування туберкульозу має безперервно тривати до кінця на фоні боротьби із цією побічною реакцією, адже без лікування хвороба смертельна. Пригадується здивування медичних працівників під час лікування у підтримуючу фазу тим, що кожні два тижні без пропуску сама! приходила за ліками. Маємо пам’ятати, що контрольоване лікування, день у день! – запорука успішного лікування.

    Склалося так, що захворювання обумовило вибір спеціальності. Я ніколи не приховувала, що хворіла на туберкульоз. І ось одного разу мій колега, побачивши моє фото в презентації інформаційного матеріалу щодо туберкульозу, сказав мені: «Ти це бачила! Це треба негайно видалити, аби ніхто не побачив». Коли чуєш такі слова від колег, то розумієш, що питання стигми і дискримінації дуже актуальні навіть на сучасному етапі.

    Перехворівши на ТБ і одужавши, обравши фтизіатрію своєю спеціальністю, тепер можу порівнювати погляд на цю проблему з двох точок зору.

    Пацієнт, хворий на ТБ, це також людина, яка має право:

    • на безоплатну медичну допомогу та належні, відповідно до санітарних норм, умови перебування під час лікування у протитуберкульозних закладах;
    • на отримання інформації від медичного працівника, який здійснює лікування, про особливості захворювання, методику лікування, режим харчування, існуючі ризики для здоров’я, наслідки відмови від лікування, загрозу створення реальної небезпеки зараження оточуючих та відповідальність за порушення протиепідемічного режиму;
    • надання психологічної допомоги;
    • можливість спілкування з членами сім’ї та іншими особами за умови дотримання інфекційної безпеки;
    • відправлення релігійних обрядів.

    Хворі на туберкульоз зобов’язані:

    • дотримуватися призначеного їм режиму лікування;
    • під час лікування дотримуватися правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я;
    • проходити у встановлені строки обов’язкові медичні огляди та обстеження на туберкульоз, визначені відповідними галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я;
    • дотримуватися вимог інфекційної безпеки.

    Як лікар і як  пацієнт, який переміг захворювання на туберкульоз, закликаю усіх, хто захворів на цю недугу, пройти повний курс лікування, бути прихильним до лікування, дотримуватися рекомендацій лікаря, відповідально ставитися до свого здоров’я та здоров’я оточуючих.

    З повагою,

    Ярослава Бондаренко, лікар-фтизіатр, колишній пацієнт, який подолав туберкульоз, член координаційної ради Всеукраїнської асоціації людей, які перехворіли на туберкульоз «Сильніші за ТБ»

    Долучайтеся до нашого всеукраїнського руху!

    http://stoptb.in